Вирушаючи вдруге у подорож Азією, випала нагода провести один день у Катарі. В планах не було спеціально летіти до Катару, але зірки так зійшлися, що найдешевші квитки до Таїланду були саме через цю незвідану країну, з двадцятигодинним очікуванням наступного рейсу в Досі.
Вирішено: беремо квитки й спробуємо якомога більше погуляти столицею Катару, містом Доха. Оскільки я абсолютно нічого не знав про цю мусульманську країну, то вирішив, що вже на місці розберемося, куди сходити й що подивитися, тим більше, що з серпня 2017 року Україна та Катар підписали угоду про безвізовий режим (про це я дізнався дещо пізніше, вже після того, як квитки були куплені).
Віза до Катару для громадян України
Отже, квитки Qatar Airways придбано, залишилося розібратися з візою. На сайті авіаперевізника досить розмито написано щодо візи для України, а також про те, що існує кілька типів віз:
- туристична (безкоштовна для 80 країн, для решти вартість становить 100 ріалів (приблизно $27,5), оформляється онлайн);
- транзитна (безкоштовна, оформляється онлайн);
- туристична віза після прибуття;
- та ще кілька інших типів віз для деяких країн.
Загалом, ця інформація ввела нас в оману щодо того, яка саме віза нам потрібна і чи потрібна вона взагалі, до того ж подати заявку на онлайн-візу можна лише не пізніше ніж за 7 днів до рейсу. Тож до вильоту вирішили пустити все на самоплив, а там як вийде.
Випадковості не бувають випадковими, не втомлююся це підтверджувати. У літаку рейсу Стамбул — Доха ми познайомилися з милою стюардесою з України, і вона розповіла нам, що віза до Катару для українців не потрібна, і після прильоту нам поставлять штампи в паспорт із можливістю перебування 30 днів у країні.
UPDATE: а з 2 листопада 2018 року вже діє безвізовий режим, угода про який була підписана ще в березні 2018 року, тож тепер аж до 90 днів можна подорожувати країною! 🙂
Аеропорт Дохи наче космічний корабель
Наш літак прибув близько опівночі, тому ми вирішили залишитися на ніч прямо в аеропорту.
Аеропорт Дохи виявився неймовірно величезним і трохи заплутаним, тому можна скористатися швидкісним безпілотним поїздом і швидко переміститися з одного кінця аеропорту в інший.
Часу до ранку у нас було багато, тому, влаштувавшись зручніше на м’яких лавках, ми занурилися в «царство Морфея», а хтось із нас — в Інтернет. Доступ до всесвітньої павутини захищений паролем, як і в більшості аеропортів. Пароль можна отримати або через SMS-підтвердження, або за допомогою коду, зазначеного на посадковому талоні.
Громадський транспорт Дохи
Основна частина визначних пам’яток будь-якого міста найчастіше знаходиться в центрі, тому ми вирішили вирушити саме туди.
На виході з аеропорту один за одним стоїть величезна кількість автобусів, які, ймовірно, курсують у будь-який куточок столиці Катару. Опитавши кількох водіїв, який саме автобус нам підходить, ми купили квиток в обидва кінці (Аеропорт — Центр Дохи — Аеропорт) на рейс 777 всього за 10 ріалів (близько $2,75). У цю вартість входить абонемент на 2 поїздки протягом 24 годин.
Водій автобуса коротко розповів нам про стару та нову частини міста, а також про те, що варто відвідати. Побажавши нам удачі, водій висадив нас у центрі нової частини міста, яка була побудована на штучно насипаному острові. Найбільше мене вразило кілька речей.
Місто хмарочосів
Побувавши одного разу в Гонконзі, я був дуже здивований величезною кількістю різноманітних хмарочосів. У Досі я знову відчув це. Це просто неймовірно — збудувати таке величезне місто прямо в пустелі. Доха — це справжній оазис з ідеальними дорогами, парками, фонтанами та хмарочосами на будь-який смак. Скрізь на тебе дивиться емір Катару Тамім бін Хамад Аль Тані. («Великий брат» стежить за тобою 😉 )
Безлюдна столиця
Перше, що дуже сильно кидається в очі, крім, звичайно ж, величезних хмарочосів, — це повна відсутність людей на вулицях. У Досі проживає основна частина населення країни, але при цьому вулиці пустельного міста практично безлюдні. Це, ймовірно, пов’язано зі спекотним кліматом, і більшість людей пересувається автомобілями або автобусами, уникаючи піших прогулянок містом.
Дуже довгі світлофори
Якщо тобі знадобиться перейти дорогу на пішохідному переході — будь готовий чекати зеленого світла світлофора близько 7–10 хвилин. Рух автомобілів настільки щільний, що транспортний потік рухається безперервно, а кнопка увімкнення світлофора для пішоходів нічого не дає. Дивно, дуже дивно для такого високорозвиненого міста, але для нас це залишилося загадкою.
Місто активно розвивається
Здавалося б, у Досі вже все побудовано — хмарочоси з бізнес-центрами, готелі, гіпермаркети, житлові райони, паркові зони, дуже довга набережна, але при цьому все дуже активно будується. Повсюди видніються будівельні крани, огороджені майданчики з плакатами, на яких зображені майбутні споруди. Неймовірно, але факт — територія Катару була збільшена за рахунок штучно насипаних островів і півостровів, на яких і розмістилися нові райони, аеропорт тощо. Мимоволі думаєш: «добре, коли у тебе є трішечки нафти…» 😉
Місцева їжа та супермаркети
Дуже хотілося спробувати чогось «місцевого», та й загалом подивитися ціни на «споживчий кошик» у Катарі, тому ми вирішили завітати до місцевого супермаркету. Більшість обслуговуючого персоналу як у магазинах, так і в інших сферах (заправники бензину, прибиральники в парках, будівельники тощо) — це приїжджі з різних країн Азії: Філіппін, Індії, Пакистану та ін.
Ціни в супермаркеті для місцевого населення, ймовірно, не повинні бути надто високими, але в магазині вказані роздрібні ціни за шт. та оптові за упаковку. Наприклад:
- сік 1,5 літра — 13 ріалів;
- 1,5 літра води — 1–4 ріали;
- лепешки (5–6 шт.) — 1 ріал;
- мандарини, банани — 5 ріалів за 1 кг.
Курс у день нашого візиту становив 1 ріал = $0,2765.
Більшість продуктів у Досі виявилася імпортною, оскільки в пустелі вирощувати фрукти чи овочі досить трудомістко й економічно недоцільно. Приємно здивувався наявності на полицях супермаркету нашого українського сиру President 🙂
Ми купили трохи продуктів і вирушили до парку, щоб там перекусити на свіжому повітрі з видом на Перську затоку.
Відпочивши, ми продовжили свій маршрут до старої історичної частини міста вздовж набережної. Пустеля залишає свій слід — все начебто гарно, трохи запилено і зовсім немає тіні! Тому ми вирішили скуштувати якийсь сік або місцевий напій. У невеличкій кав’ярні величезний келих фрешу обійшовся всього в 12 ріалів.
Музей ісламського мистецтва
Водій автобуса, на якому ми приїхали до центру, дуже рекомендував нам відвідати Музей ісламського мистецтва. Він був у нас по дорозі, тому ми вирішили дізнатися про Катар, його традиції та історію трохи більше.
На диво, вхід до музею виявився безкоштовним, що підняло нам настрій 😉
У будівлі музею розмістилися величезний хол, прохолода та шість поверхів з експозиціями. Кожна експозиція присвячена віхам історії Катару, ремеслам та військовій справі.
Я не робив багато фото, більше дивився, вивчав і насолоджувався, а ось мої напарники зробили більш детальний екскурс у світ ісламського мистецтва.
А ще ми зняли невелике відео про подорож до Катару
Після відвідування музею вже час було поспішати до аеропорту, щоб продовжити свою подорож до Таїланду. Що можу порадити наостанок — звичайно, одного дня дуже мало, щоб зануритися в атмосферу країни та пізнати традиції, але цілком достатньо, щоб зазирнути за лаштунки й дізнатися трохи нового про дивовижну оазу серед пустельних пісків на березі Перської затоки.
